Роками і випадкові спостерігачі, і військові експерти виходили з того, що якщо в Україні якась армія й розвалиться, то українська. Тепер усе виглядає інакше: першою може впасти російська. І схоже, що саме на це й розраховує Київ.
Про це йдеться у статті видання The Bulwark.
Авторка тексту Бринн Теннехілл нагадує спостереження Гемінгуея: банкрутом стають “поступово, а потім раптово”. Те саме, на її думку, стосується армій. Іноді їх розбивають в одній вирішальній битві, але частіше боєздатність тане повільно й майже непомітно – доки не настає переломний момент, коли ілюзія сили розсипається миттєво.
Останніми роками панувала думка, що війна перетворилася на безвихідну позиційну м’ясорубку з дронів, окопів і виснаження, яка триватиме фактично вічно. Теннехілл вважає це хибним припущенням: люди схильні переносити сьогоднішню картину на майбутнє й добудовувати тренди по прямій.
На підтвердження вона наводить чотири історичні приклади армій, які теж починали з позиції сили, а потім розвалилися за лічені місяці: царська Росія 1917 року, Німеччина 1918-го, японська армія в Бірмі 1944-го та Південний В’єтнам 1975-го. Усюди спрацювала схожа комбінація – погане керівництво, провалена логістика, виснаження, корупція, невдалі наступи й зламаний бойовий дух.
Сьогодні, за словами авторки, армія РФ демонструє чимало тих самих ознак. Путін вимагає постійного просування, а підлеглі, які бояться визнати провал, годують його брехнею. Корупція пронизує військовий бюджет, і гроші часто йдуть не туди. Теннехілл наводить як приклад балістичну ракету “Орешник” вартістю 50 мільйонів доларів, якою нібито знищили звичайний паркінг, та один і той самий McDonald’s у Києві, який росіяни били чотири рази.
Бойовий дух описано як жахливий: командири вимагають у солдатів гроші, а самих військових карають насильством. Попри величезні виплати за контракт, РФ важко поповнювати втрати. Тактика дрібних піхотних груп, які весь рік прощупують українську оборону, дає мінімальні здобутки ціною колосальних втрат. Російський весняний наступ 2026 року, на думку авторки, фактично видихнувся.
Головним же чинником Теннехілл називає логістику – і саме вона тепер рухається не в той бік для Москви. Українські FPV-дрони б’ють по військовому транспорту за 150 кілометрів від фронту. Коли росіяни пускають колони вночі, українці мінують дронами самі дороги. Цивільне пальне в Криму нормують або його вже немає, а російські воєнкори починають панікувати щодо постачання.
Саме крах армії, припускає авторка, і є українською теорією перемоги. Київ відкрито заявив, що мета на фронті – не захоплювати територію, а вбивати більше солдатів, ніж РФ здатна замінити. Удари по енергетиці, гучні атаки в Підмосков’ї та Петербурзі під час економічного форуму, полювання на російських генералів – усе це б’є по моралі, логістиці та економіці ворога.
Теннехілл застерігає: сказати напевно, чи розвалиться російська армія, неможливо – вона вже не раз спростовувала прогнози про свій кінець. Але умови для краху давно на місці, а найважливіша з них – логістика – тепер працює проти Москви. “Найкращим гарантом поганого російського керівництва залишається здоров’я Володимира Путіна,” – підсумовує вона.
