Війна в Україні дійшла до переломної точки. Настрої українських командирів на фронті змінилися: тиск російських атак відчувається слабше, ніж торік, а бойові спроможності армії РФ поступово згасають. У Києві зростає переконання, що Україна здатна довоювати до перемир’я.
До такого висновку дійшов старший науковий співробітник RUSI Джек Вотлінг у статті для Foreign Affairs.
За його словами, зміна настроїв – це не раптова трансформація, а наслідок кількох трендів, що разом змінюють траєкторію війни. Весь 2024 і більшу частину 2025 року РФ вербувала більше солдатів, ніж втрачала, і нарощувала інтенсивність штурмів навіть попри величезні втрати. Україна ж втрачала трохи більше людей, ніж встигала поповнювати, а оборонні лінії щомісяця ставали тоншими.
Проблема виснаження стояла гостро. Україна мобілізує близько 30 тисяч людей на місяць, але до фронту доходить менше половини. За дослідженням офісу головного інспектора ЗСУ, боєць помітно втрачає ефективність, якщо перебуває в зоні бойових дій понад 40 діб поспіль. Через небезпеку ротацій солдати залишалися на позиціях по 200 з гаком днів. На початку 2026 року в самовільному залишенні частини рахували понад 200 тисяч військових.
Ситуацію змінили реформи. Раніше найвищим тактичним з’єднанням української армії була бригада. У 2025 році створили понад десяток армійських корпусів, кожен з яких відповідає за кілька бригад і за їхню підготовку – тепер бійців навчають ті, хто поведе їх у бій. Частина підрозділів подовжила базову підготовку з п’яти тижнів до восьми.
Водночас низка частин навчилася краще поєднувати піхоту, безпілотники, артилерію та бронетехніку. Це дало змогу просунутися під Куп’янськом восени 2025 року та під Гуляйполем навесні 2026 року, зберігаючи вигідний для України обмін втратами навіть у наступі. Українські дрони дедалі частіше б’ють по російській логістиці на відстані до 100 кілометрів від лінії фронту. Вперше за тривалий час на початку 2026 року бойові частини отримали чистий приплив нового особового складу.
Натомість армія РФ почала здавати. “Бойові спроможності РФ згасають”, – констатує Вотлінг. Командування погоджувалося на масові втрати, кидаючи в бій солдатів із двома днями – двома тижнями підготовки, що давало близько 23 тисяч втрат щомісяця протягом 2025 року. Гроші як головний мотив служби привабили некваліфікованих новобранців, але не технічних фахівців – зокрема, операторів дронів РФ набирає значно нижче за план.
Усередині військ накопичуються ті, хто прагне уникнути бою: офіцери беруть хабарі за звільнення від штурму, а порушників кидають у наступ. Досвідчені кадри в нижчих ланках гинуть, а на їхнє місце приходять командири без належної підготовки. Сам фронт тепер – це не лінія, а смуга перемішаних позицій завширшки близько 30 кілометрів, яку штабні карти РФ відображають погано. Через це російські командири дедалі частіше віддають накази, які неможливо виконати.
Вотлінг застерігає від ейфорії. У РФ досі понад 600 тисяч військових, які атакують Україну, і немає дефіциту боєприпасів. На окремих ділянках, як-от під Костянтинівкою, ЗСУ втрачають територію, а російські війська небезпечно близько до Запоріжжя. Запас міцності в української оборони невеликий.
Втім, РФ уже не встигає окупувати Донбас до кінця року, як вимагав Кремль. Аналітик нагадує, що Путін реагує на реалії фронту, коли не може їх ігнорувати – як під час відведення військ з-під Києва та Херсона у 2022 році. За оцінкою Вотлінга, можливі два сценарії: ескалація з масштабнішою мобілізацією або перехід до оборони та спроба затягнути війну ще на одну зиму. Але українські удари по об’єктах російської економіки ускладнюють “вічну війну”.
Саме тому, на думку аналітика, перемир’я вперше стає реальним: Київ і партнери можуть переконати Москву, що припинення вогню – її найменш ризикований варіант. Водночас таке перемир’я несло б Україні й великі ризики – від тиску на демобілізацію до послаблення підтримки з боку Європи. “Припинення вогню – необхідна умова безпеки та процвітання України, але воно їх не гарантує”, – підсумовує Вотлінг.
